старша група "МЕТЕЛИКИ"

З лялечки маленької метеликом щоб стати-

Одного терпіння й часу малувато,

Крильця, щоб розправити-

Все потрібно вміти,

Розуму навчитись,

Щоб могли летіти.

Україно-ненька, ти така велика і ростуть для тебе виховані діти

Ми летим до сонця,щоб добро творити-

Чесні, працьовиті і розумні діти!

Вихователі: Семенець Тетяна Василівна, Бейда Ларися Володимирівна

Помічник вихователя: Семенець Надія Миколаївна

Кількість дітей у старшій групі 19 чоловік.

У дитини шостого року життя формуються первинні форми тілобудови, характерні для чоловічої та жіночої статі. Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей старшого дошкільного віку: пізнавальну, вольову, емоційну – свідчать про те, що цей вік є переломним, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання.

На шостому році життя вже усталеними та функціонально дійовими є такі “внутрішні інстанції” особистості, як образ її “Я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування тощо. Поява цих інстанцій як регуляторів діяльності й поведінки є свідченням диференціації внутрішнього та зовнішнього аспектів особистості дитини і розвитку в неї здатності діяти довільно.

Істотним показником зрушень у розвитку психічних процесів старшого дошкільника є виникнення у нього первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам вихователя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю.

Сприймання предметів та явищ формується як відносно самостійний процес. Сприймання більш стійке і цілеспрямоване, воно у старших дошкільників стає категоріальним. У процесі самостійного спостереження дитина виокремлює доступні її розумінню суттєві ознаки предметів, робить елементарні узагальнення.

П’ятирічки здатні до вибіркового й усвідомленого запам’ятовування. Вони однаково успішно запам’ятовують як предметний, так і словесний матеріал. Отже, їхня пам’ять набуває якісно нових особливостей, серед них найголовніша – довільність процесів запам’ятовування та відтворення. З цим органічно пов’язана міцність пам’яті, її доволі великий обсяг, що значно збільшується на кінець дошкільного віку завдяки накопиченню дитиною життєвого досвіду.

Істотні зміни відбуваються й у розвитку мислення. Дитина стає здатною оперувати не тільки поодинокими чуттєвими образами предметів, а й більш узагальненими уявленнями, в яких об’єднуються і поодинокі враження, і судження про предмети. Це означає, що мислення дитини відокремлюється від сприймання та водночас від практичної дії і стає відносно самостійним процесом. Залишаючись ще наочно-образним, воно поступово стає словесним.

У нерозривному зв’язку з розвитком мислення відбувається мовленнєвий розвиток дитини. Здійснюється перехід від переважно діалогічного мовлення до розгорнутих висловлювань. У дітей з’являються такі форми діалогічного мовлення, як пояснення, міркування. У старшому дошкільному віці складається новий вид мовлення – внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, яке формується в практичній діяльності. Воно починає функціонувати, коли у дитини в умовах її практичної діяльності виникає проблемна ситуація, яку треба осмислити. У цих випадках внутрішнє мовлення виконує функції планування, обмірковування того, що треба зробити.

Провідним типом спілкування виступає спілкування з однолітками, вони є ініціаторами встановлення мовленнєвих контактів з іншими дітьми, діалогічні форми спілкування все більше замінюються монологами. Відтепер дітям стає доступне планування своєї мовленнєвої діяльності.

Уява старших дошкільників набуває творчого характеру. Дитина здатна уявити проміжні етапи та кінцевий результат власної діяльності. Наприкінці дошкільного віку вона розрізняє уявне, вигадане і справжнє, фантастичне і реальне. Завдяки цьому можна говорити про розвиток не лише репродуктивної уяви, а й про зародження її творчих форм. У зв’язку з формуванням внутрішнього світу дитини, образу її “Я” з’являється особливий вид уяви – мрія, що знаходить свій прояв у створенні образів бажаного майбутнього.

У дошкільників починає формуватися довільна увага. Дитина вже здатна виокремлювати об’єкти, які відповідають потребам її діяльності, виконуваним завданням, і спеціально на них зосереджуватися. Старший дошкільник повторює словесні вказівки, щоб повніше зорієнтувати свою увагу. Значно зростає стійкість уваги. Зростання стійкості уваги проявляється у збільшенні тривалості ігор. Разом зі зростанням стійкості збільшується й обсяг мимовільної та довільної уваги.

Емоції дітей цього віку стриманіші. Діти вчаться приховувати страх, агресію, сльози, стають менш образливими. Засвоюють мову жестів, міміку, пози, інтонації голосу. Відбувається подальша диференціація почуттів: гордість, жалість, ревнощі, заздрощі. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності.

Воля. У 5 років діти можуть обмежувати свої бажання, правильно оцінювати результати своїх дій. Контролювання власної поведінки стає тривалішим та стійкішим. Формуються елементи самоконтролю. У дошкільника виникає здатність переборювати в процесі виконання завдань вплив привабливих об’єктів. Так проявляється вольова властивість – встояти перед спокусою.

Зростає критичність дитячої оцінки. Однак самооцінка залишається завищеною, і це є нормальним проявом психічного розвитку дитини.

У цей період формуються почуття справедливості, адекватне переживання успіху або невдачі, колективізм, дисциплінованість, стриманість, відповідальність. Психічні процеси і виявляються, і формуються у різних специфічно дитячих видах діяльності. Провідною залишається гра, але зміст її набуває дедалі більшої інтелектуальності, відповідає рівню розумового розвитку старших дошкільників. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба порівняти себе з однолітками, співпраця з ними тощо.

Звичною для дітей є побутова праця. Більшість старших дошкільників починає усвідомлювати суспільну користь своєї праці як допомогу дорослим чи іншим дітям.

Формується вибіркове оцінне ставлення дитини до тих видів діяльності, в яких вона найшвидше досягне успіхів, тобто до тих, які є суб’єктивно значущими.