Стратегія сталого розвитку природи і суспільства

Якою є структура навколишнього середовища?

Навколишнє середовище, або довкілля, — це частина природи, що оточує людину, підтримує її існування, створює умови для діяльності й суспільних відносин, безпосередньо впливає на її життя і здоров’я. Поняття «природа» і «навколишнє середовище» дуже подібні, але перше є значно ширшим. Навколишнім середовищем називають ту частину природи, з якою людина взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності. Навколишнє середовище складається з двох взаємозалежних частин: природної і штучної. Природним компонентом є планета Земля з її різноманітними оболонками — атмосферою, гідросферою, літосферою та біосферою. Суспільну частину середовища життя людини становлять суспільство і суспільні відносини, що утворюють штучний компонент довкілля.

Науковці виокремлюють два основні аспекти у вивченні відносин людини з навколишнім середовищем. По-перше, досліджують всю сукупність впливів, що чинять на людину середовище і різні чинники довкілля. По-друге, вивчають адаптації людини і людських спільнот до навколишнього середовища.

Сьогодні всі проблеми навколишнього середовища є предметом нової науки під назвою енвайронментологія (від англ. environment — навколишнє середовище, довкілля). Ця наука має виражений прикладний (практичний) характер, а традиційна екологія є її теоретичною основою. Методологічними засадами енвайронментології слугують наукова теорія природокористування, вчення про охорону природи та сучасна концепція збалансованого розвитку природи й суспільства.

Отже, навколишнє середовище є частиною природи і має природний та штучний компоненти.

У чому суть стратегії сталого розвитку природи й суспільства?

Сталий розвиток природи й суспільства (англ. Sustainable development) — розвиток суспільства, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, що їх визначає здатність екосистем до самовідновлення. Термін «сталий (збалансований) розвиток» з'явився у 1980 р. у документі «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), підготовленому Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Ця стратегія містила принципово нове положення: ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДИ НЕРОЗРИВНО ПОВ'ЯЗАНЕ З ПИТАННЯМИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА.

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, висвітленої в монографії «Поза зростанням: Економічна теорія сталого розвитку», є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля Герман Дейлі. Теорія сталого розвитку є альтернативою концепції екстенсивного економічного зростання, що ігнорує екологічні небезпеки.

Сталий розвиток — це доволі складна конструкція, яка полягає в збалансованому розвитку трьох компонентів: економічного, соціального та екологічного (іл. 4). Не можна говорити про сталий розвиток, розглядаючи лише один із компонентів. На іл. 4 зображено три кола: соціум (суспільство), економіка, довкілля (природа). Ділянка перетину кіл і є зоною сталого розвитку.

Іл. 4. Триєдина концепція сталого розвитку

Концепція сталого розвитку ґрунтується на таких п'яти принципах.

1. Людство може надати розвитку суспільства сталого характеру, щоб він відповідав потребам людей сучасного й майбутніх поколінь.

2. Обмеження, що існують у галузі експлуатації природних ресурсів, пов'язані із сучасним рівнем розвитку техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і надати їм можливість реалізувати свої надії на благополучне життя.

4. Необхідно, щоб використання природних ресурсів відповідало екологічним можливостям планети, зокрема виробництво енергії.

5. Темпи росту кількості населення мають відповідати виробничому потенціалу біосфери, який у сучасних умовах швидко змінюється.

В основі стійкого розвитку лежить перехід до «зеленої» економіки. «Зелена» економіка — це економіка, яка раціонально використовує природні ресурси, зберігає екосистеми і біорізноманіття та забезпечує при цьому зростання рівнів доходів і зайнятості. Це «низькокарбонова» економіка, економіка з мінімальним використанням вуглеводневих ресурсів, економіка з низькою енергоємністю. В умовах ресурсної та енергетичної залежності України саме поступова заміна «коричневої» індустріальної економіки на нову «зелену» уможливлює забезпечення національної безпеки держави в найближчі десятиріччя. Передбачено упровадження таких інструментів «зеленої» економіки, як «зелені» технології, «зелений» транспорт, «зелене» будівництво, «зелені» закупівлі, «зелена» енергетика та ін. (іл. 5).

Іл. 5. Символи пріоритетних напрямів «зеленої» економіки в Україні

Отже, як сформульовано у звіті Комісії ООН, «збалансований розвиток природи й суспільства — це розвиток, що задовольняє потреби нинішніх поколінь і не загрожує можливості наступних поколінь реалізовувати свої потреби».

У чому полягає необхідність оновленої системи цінностей щодо природи?

Основною причиною екологічної кризи у відносинах людини й природи є не збільшення населення, не розвиток промисловості, не наші економічні або політичні системи, а СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ, що визначають ставлення людини до того, що її оточує, до природи. Основними цінностями, що визначають ставлення людини до природи, є економічна, пізнавальна, естетична, етична та ін.

Вивченням цінностей природи й оцінювання людиною значення природи, що мотивує її поведінку, займається екологічна етика. Це вчення про принципи й проблеми моральних взаємовідносин людини з природою й суспільством. Засновниками цієї системи поглядів, яку ще називають етикою Землі, є американський еколог О. Леопольд (1887—1948) і німецький лікар, місіонер, музикант, лауреат Нобелівської премії миру А. Швейцер (1875—1965). На відміну від біоетики, що досліджує моральне ставлення людини до життя, екологічна етика вивчає моральні стосунки людини й природи взагалі — живої й неживої. Основою сучасної екологічної етики є взаємодоповнювальні й рівнозначні світоглядні концепції — біоцентризм й екоцентризм. Суб'єктами в цих концепціях є організми, види живих істот та екосистеми. О. Леопольд виокремив такі принципи екологічної етики: 1) принцип збереження природи; 2) принцип збереження біорізноманіття; 3) принцип цілісності природи; 4) принцип поваги до природи; 5) принцип відповідальності.

Основними завданнями сучасної екологічної етики є: перебудова моральної свідомості людини, виховання любові й співчуття до природи, формування відповідальності людини за стан природи, формування рівноправного співіснування людини й природи.

Отже, природу врятувати зможе тільки створення нової ціннісної системи, заснованої на високому оцінюванні внутрішніх і зовнішніх цінностей природи, використання яких не спричинить загибелі природи.

Кiлькiсть переглядiв: 249